Будинок номер 71 по вулиці Степана Бандери (колись вулиці Міцкевича) не зразу дасть себе впізнати. Він розташований вздовж головної магістралі Чорткова, поруч із приміщенням міжшкільного комбінату. Поворот убік, кілька сходинок вниз крізь прочинені залізні ворота, — і ми на подвір’ї. Далі рухаємось зо два десятка кроків комфортною алеєю повз високі кущі бузку??? і калини. З кожним наступним кроком звуки довкола змінюються з хаотичних гудків мотора і коліс на гармонійну струнну мелодію під супроводом різних музичних інструментів. Остаточно видають його призначення синя інформаційна вивіска біля вхідних дверей, що вказує на певну інституцію, і зображення скрипки із смичком??? на верхівці старої будівлі. Перед нами — Міська державна музична школа.
Заклад музичної школи знаходиться поруч з приміщенням міжшкільного комбінату, де колись була четверта школа, а ще раніше — вчительська жіноча семінарія. Збудували її у 1938 році, а у вересні 1939-го — відбувся перший дзвінок. Про це свідчать дані з документів міського інвентарного бюро. У товстому, прошитому нитками, збірнику пожовклого паперу, однак, немає ні слова про те, хто долучився до її зведення і за який кошт.
Війна перервала освітній процес чи не у всіх навчальних закладах регіону на п’ять років, з 1939 по 1944 рік. Замкнулись двері щойно збудованої “Рідної гімназії” у Чорткові, спорожніли школи у менших містечках і селах. Перестала працювати й музична. Відомо, що приміщення вчительської семінарії радянські військові забрали під склад. А що відбувалося у той час у стінах музшколи — вдається відтворити лише частково.
Витоки музичного мистецтва професійного спрямування у Чорткові
У так званий лисенківський період розвитку національної музичної культури (друга половина ХІХ — початок ХХ століття) “українське музичне шкільництво розвинулося поступово з осередків масової та любительської музичної культури в школах, гімназіях, бурсах, семінаріях, культурно-просвітніх і, врешті, хорових товариствах”. Згодом, на рубежі століть, були створені окремі школи та освітні осередки при українських музичних товариствах, такі як Союз українських хорових і музичних товариств. Зокрема, на теренах сучасної Чортківщини існували музичні школи хорового товариства “Боян” і духові оркестри “Просвіти”. А першими вчителями були вчителі співу “Рідної гімназії” та практики, вихідці з околиць і сіл.
— Ще коли був малим, мій батько Отаназій 1909 року народження вдома грав на скрипці, я а придивлявся. Згодом він почав грати на весіллях. З дитинства мені більше подобалося малювати, але батько нас із братом, ще як ми вчилися в школі, брав із собою на роботу. Так я й залишився в музиці, — згадує учень і вчитель … Мирослав Голодрига.
Перед тим, у 1930-ті роки у Львові відбулася організація філій та класів Вищого Музичного Інституту імені Миколи Лисенка в кількох містах Галичини, зокрема, і в Чорткові. Готуючи матеріал для збірника спогадів про Чортківську округу (вийшов друком у 1974 році), відома оперна співачка Олена Росляк у своїх спогадах згадає й про цю подію: “Із музик у Чорткові жила піаністка Ганна Добромильська-Миронович, що давала лекції і виступала на українських концертах. Опісля вчили, на стільки собі пригадую, у філії “Музичного Інституту”, Лідія Шпитковська і В’ячеслава Ляхович”.
Спогади Ірини Воротилової про приватну школу, Я. Чорпіта.
“З встановленням німецької адміністрації протягом 1942-1943 років було відновлено роботу колишніх філій Вищого Музичного Інституту ім. М. Лисенка під назвами державних музичних шкіл, зокрема і в Чорткові (1943р.). Директоркою тоді була Дарія Герасимович. У школах здебільшого наявні класи: фортепіано, струнних, співу, духових, нових спеціальностей – народних інструментів (мандоліни, бандури), а також ритміки й танку” (дати виноску).
Школа у спогадах вчителів
Зі спогадів Надії Василівни Рудик (дівоче — Опацька), працювала у школі секретарем та касиром вісім років (1944-1952 рр.), 1927 року народження, корінна чортківчанка, учениця Ірини Воротилової, 92 роки.
— Я прийшла до школи працювати у 1944 році, коли війна закінчилась. Тоді у її приміщенні деякі вчителі навіть проживали. Школа не займала двох поверхів. Перший був частиною четвертої школи, музичній належали лише декілька класів на другому. Були організовані курси “вечірньої” школи, на яких вчилися курсанти і старші за віком учні. Тоді вчили грати на фортепіано, скрипці, викладали сольфеджіо. З музичних інструментів, на стільки собі пригадую, були фортепіано, скрипка, віолончель, акордеон, труба і кларнет.
Зі спогадів Петра Миколайочила Голінатого, вчителя , зауча музшколи (1987-1998 рр.?), педагогічний стаж — 40? років. Родом зі Старої Ягільниці, народився у 1938 році.
— Після війни у 1946 році на наших землях був голод. А їсти щось треба було. І десь мені було вісім років, як я возив із дому до Чорткова одній жінці молоко. Вставав о шостій ранку, ніс молоко, у “Шістнадцятому” магазині (колись — будинок “Народного Дому”) купував два бохунці хліба, повертався додому і на пів дев’ятої йшов у селі до школи. Ось що пригадую: коли йшов вниз завжди попри музичну школу, це були 1946-47 роки, то великими білими буквами було написано “Державна дитяча музична школа”. Тепер вона комунальна”.
“Директор Володимир Чельтер весь час будував. Колись школа мала інакший вигляд. Вхідні двері були з лівого боку, з подвір’я. А тут, де зараз доріжка, не було нічого. Потім ззаду добудували “кафедру” духових інструментів і багато класів звільнилося. На другому поверсі були струнно-смичкові, акордеоністи, а внизу — народники. А потім спереду Володимир Чельтер добудував два поверхи: на першому спереду вестибюль, приміщення для бібліотеки і ще два класи. І на другому поверсі — зал. Великий, а посередині балка, яка тримає верх. У нас була суперечка, якою та балка має бути. Ми тоді посварилися капітально. Я казав поставити круглу трубу. Він вирішив вимурувати з цегли квадратну, бо це було дешевше”.
Зі спогадів Степана Івановича Теслюка, вчителя , 1942 р.н., 25 років керував хором “Лікарняний”, був заучем …. 78 років.
— Колись займатись музикою було дуже модно. Багато наших дітей-першокласників були учнями четвертого, а то й шостого класів загальноосвітніх шкіл. Брали дітей, здібних до музики, різного віку. У кінці 1960-х років прийшла вчителька Малійка Баклудовна. Її чоловік був воєнний, капітан строкової служби. Вона закінчувала в Азербайжані в Баку консерваторію по флейті, а на роботу її направили до Чорткова. Пам’ятаю, ми всі у відпустці, а виходимо з вересня — вже є духовичка. Я викладав гру на кларнеті, а вона — на флейті. Багато учнів вчилися грати на трубі, кларнеті, флейті, валторні. На гобої вчилися грати лише два учні. Гобой — дерев’яний духовий музичний інструмент, схожий на кларнет. Мали одного учня по фаготу, він був сином військового. Наш викладач і мій земляк …. Цьомко закінчив Тернопільське музучилище по валторні, то ми мали учнів для навчання саме на цьому музичному інструменті.
Директори
Ірина Воротилова — вчителька фортепіано, директорка школи …. .
Філяк Надія Василівна:
— Вчителька фортепіано Ірина Воротилова була старша жінка, незаміжня. Проживала з батьками на вулиці Гронжевіча (тепер — ).
Теслюк Степан Іванович:
— Ірина Воротилова у нас працювала завідуючою фортепіанним відділом. То була перша польська пані. Воротильова (з наголосом на -о) казали їй. Хочу сказати, що старші вчителі фортепіано Ірина Гладій, Надія Шабакевич, Ірина Воротилова інші, вирізнялися між молодшими викладачами, були носіями високої культури. Пам’ятаю достовірно, що Надія Шабакевич мала рідну сестру у Венесуеллі, а Ірина Гладій закінчувала музучилище у Львові.
Григорій Аронов — директор школи …
Голінатий Петро Миколайович:
— Я став учнем музичної школи у 1960-му році. Тоді директором був Аронов. Сам військовий. Віолончеліст, а дружина його — скрипачка. Дуже він переживав за те, щоб учні мали зання і був дуже строгим директором.
Семеген Ганна Павлівна:
— Ми з чоловіком разом вчилися у Львівському музучилищі. Після закінчення навчання, Володимир поступив у консерваторію, я не продовжувала вчитися. Коли ми сюди переїхали зі Львова, мене спочатку прийняли на роботу вчителькою співів у руській школі №2. Чоловік тоді влаштувався у Будинок культури, де мав хор, і по сумісництву працював скрипалем у школі. Хоч закінчила лише музучилище, директор Григорій Аронов прийняв мене на роботу викладати загальне фортепіано. У школі пропрацювала все життя.
Голодрига Микола Отаназійович, вчитель гри на віолончелі і тромбоні, 1977-2010 рр.
— Ще до навчання у музичній школі ми утрьох з батьком і моїм братом грали на весіллях. Професії я прийшов вчитися у 1959 році. Моїм вчителем був віолончеліст Григорій Аронов. Тоді ще на його запрошення приїздив журналіст з Канади, не пам’ятаю, хто він. Йому було років 40-45, ростом був низький, худий. Мав такий маленький диктофончик і навушники. Я грав Кулаковського “Сумну пісеньку”, а він записував. Григорій Аронов був ветераном війни. На голові з одного боку мав вм’ятину від поранення, через те був нервовим. Фронтовик… Директором був строгим, його боялися. Його дружина працювала скрипачкою. Дівоче прізвище Володарська, єврейка, імені не пам’ятаю. Через рік навчання у музичній школі я поступив у Тернопільське музучилище, а директор разом з дружиною виїхав у Новоград-Волинський. Подальша доля їхньої сім’ї мені невідома.
Чельтер Володимир Олексійович — директор школи 1961 — 1990 рр.
Із спогадів Теслюка Степана Івановича, вчителя , зауча музичної школи 19 -19, 1942 р.н., 25 років був диригентом хору “Лікарняний”, 78 років.
— Володимир Чельтер добре говорив російською і літературною українською мовою. А сам був з Маріуполя. Закінчив Львівське музичне педучилище. Працював вчителем музики спочатку у Бережанах. Познайомився з ним у 1959 році, на першому курсі педучилища (тепер — педколедж), він там викладав уроки музики. Я був студентом, він — вчителем, але у нас були добрі відносини. Потім, з 1961 року, Володимир Чельтер пов’яже своє життя з музичною школою.
Зі спогадів доньки Володимира Чельтера, вчительки…
— Музична школа займала всього декілька класів на другому поверсі. Перегородки між ними були дерев’яні. Тоді, як він прийшов, на першому тут була “вечірня” при четвертій місцевій ЗОШ. Татові райком партії не дозволяв будувати музичну школу, то він брав кірку, прорубував стіни на першому поверсі. За це йому казали поставити партбілет і вийти з партії, бо він займається самоуправлінням. Він цього не зробив і школу добудував.
Із спогадів Теслюка Степана Івановича:
— Володимир Чельтер постійно слідкував за тим, щоб все, що є нове, було у нашій музичній школі. Якось приходжу на роботу, а він: “Поїхали в Чернівці. Я там домовився про “йоніку” для школи”. Ми сідаємо на мотоцикл і їдемо. Приїздимо в магазин — замовлення нас чекає. Музичний апарат для підсилення звуку, який використовували під час виступів оркестру, рояль “Естонія”, що був не абияким інструментом, а одним з тих, що виготовляли на імпорт. Щоб вивезти його за межі Львова, потрібно було написати заяву на ім’я начальника обласної культури. У старшому за музшколу педучилищі не було таких інструментів, які були в нас.
Володимир Іванець — директор школи …
Із спогадів Теслюка Степана Івановича:
— Старші люди колись говорили, що зразу після війни в Тернопільській області було дві музичні школи: у Чорткові і Заліщиках. Володимир Іванець був моїм добрим другом. Закінчив Тернопільське музичне училище і працював у школі в Заліщиках. Його рідна сестра співала у нашому “Лікарняному” хорі. Згодом Володимир Чельтер його прийняв на роботу до Чорткова. Був директором школи 7 років.
