ДРУЖИНА МІСЬКОГО ГОЛОВИ ФРАНЦУЗЬКОГО БЕЗЬЄ ВИСТУПИЛА У ПАРЛАМЕНТІ ФРАНЦІЇ ІЗ ПРОМОВОЮ ЩОДО ГОЛОДОМОРУ

28 березня відбулось історичне засідання Національних зборів Франції, на якому парламентарі проголосували за визнання Голодомору 1932-1933 рр. – геноцидом українського народу. Із палкою промовою щодо жахливого штучного голоду в Україні, який організувало керівництво СРСР, виступила членкиня Національних установчих зборів Франції, дружина очільника міста-побратима Чорткова французького Безьє Робера Менара – Еммануель Менар.

Пропонуємо вам переглянути оригінальний відеозапис її виступу або ж прочитати його переклад нижче.

«Голод як знаряддя війни. Як остаточне рішення. «Житниця» СРСР перетворилася на «кладовище голодних». Цей безжальний голод 1932-1933 років був зрежисований, організований, спланований жорстокою, ненажерливою, вбивчою радянською владою, яка хотіла пограбувати і поневолити Україну. 4 мільйони – дехто каже навіть більше – 4 мільйони українців, переважно селян, які тоді були засуджені на голодну смерть.

Прихована від очей світу, ця трагедія десятиліттями залишалася безнадійним табу. У той час, коли мільйони селян гинули, засуджені на смерть режимом, який хотів зламати їхній опір, газета L’Humanité у серпні 1933 року стверджувала: «Немає голоду ні в Україні, ні в будь-якій іншій республіці. Але антирадянська кампанія вирує тому, що СРСР зірвав усі плани агресії, тому що його могутність зростає, тому що його миротворча політика досягає гучних успіхів».

«Політика миру», яка нагадує нам риторику нащадків тих сталіністів, які й сьогодні виступають проти війни в Україні, точніше, скажемо це чітко, проти озброєння українського народу. Завжди ті самі спільники…

Голодомор був широко задокументований. Ніколас Верт у своїй «Чорній книзі комунізму» описує це так: «продуманий, організований, систематизований голод, спрямований на знищення найбільш динамічної частини селянства. Його слід назвати класовим геноцидом.

У 2004 році прихід до влади Віктора Ющенка після Помаранчевої революції став приводом для українців остаточно засудити варварство дій Сталіна. Зведений до рангу національної трагедії та визнаний парламентом геноцидом у 2006 році, Голодомор сьогодні вшановується на українській землі, але все ще повільно визнається іншими народами.

Сполучені Штати Америки та Польща зробили це понад 15 років тому. Німці та Європарламент зробили це минулого року, в листопаді та грудні.

Якщо нам знадобилося стільки часу, щоб розглянути це питання (у 2006 році Крістіан Ваннесте вніс законопроект, але його так і не розглянули) про визнання цього геноциду голодом, я переконана, це тому, що до комунізму ставилися інакше, ніж до інших тоталітаризмі, що спотворили ХХ ст. Сто мільйонів мертвих! І все ж навіть сьогодні деякі люди все ще називають себе комуністами! Уявіть на мить, що партія в цій асамблеї стверджує, що вона фашистська чи нацистська. Ми не могли цього терпіти. І це правильно. Але визначення себе комуністом після ГУЛАГу, Пол Пота, Культурної революції чи полювання Кастро на гомосексуалістів, здається, не турбує нікого!

Так, я переконана, що нам потрібен «Нюрнберг комунізму». Ми повинні протистояти цій потворі, яка в ім’я диктатури пролетаріату та класової боротьби ув’язнювала, катувала, вбивала, масово вбивала та винищувала. В Україні ми це побачили лише тепер. Але це було й в СРСР і в підконтрольних йому країнах Східної Європи. І це сьогодні в Китаї, на Кубі чи в Північній Кореї.

«Нюрнберг комунізму», який дозволив би нам пролити світло на всі ці жорстокості, спробувати зрозуміти, чому так багато наших інтелектуалів підтримували ці злочини, чому в 1989 році Жорж Марше (французький голова PCF) все ще міг стверджувати, що результати країн Східної Європи були «глобально позитивними». Це не викликало загального обурення.

Поблажливість, якою користувався комунізм, непростима. А ті, хто ховаються за те, що не знали, – брехуни. Ненависть, насильство комунізму, ми все ще бачимо, як вони діють у ненависті, насильстві виступів і дій крайніх лівих, які лише мріють про хаос, про підпал нашого суспільства, про вбивство наших поліцейських. Перефразовуючи декого, ця смертоносна риторика все ще присутня у «все ще плодючому череві мерзенного звіра», яким був і залишається комунізм.

Так, комунізм – це «підлий звір», а не лише «нацизм, фашизм, расизм чи антисемітизм», як пояснює Вікіпедія. Немає жодного тоталітаризму, який можна пробачити більше, ніж інші. Голодомор має стати приводом нагадати про це. До лиця всім. В пам’ять про всіх його жертв. І як данина живим, які продовжують щодня боротися проти Росії за свободу, яка також є нашою».